Grandparents

• Не знаю, чи згадувалось десь в цих краях про мою поїздку до Чеського консульства до Києва. Скоріше за все ні, а згадувалось про це у майспейс. ага. Отож, так як на візу чекати цілий тиждень, я вирішила навідатись до Стогових у Черкасах. Не знаю, чи є ще люди на світі, які так радіють просто через те, що я з ними і люблять мене, бо я то я, а не хтось інший.

Я дуже особлива для моїх дідуся з бабусею, бо я єдина з усіх внуків ношу прізвище Стогова. Вони представляють мене усім сусідам: "Это наша уникальная. С-Т-О-Г-О-В-А!"А сусіди на це: "а, так, так, западенка". Я намагалась донести до співгромадян з центральної України, що це слово набуло в перебігу історичних часів певної негативної конотації і певно слід було б його якось трохи, при можливості, уникати у звертанні до нас, співгромадян з західної частини Батьківщини. Я ж кажу, «вас не називаю центристами, чи кимсь на кшталт того». Ну, то вже хай буде. я знаю, вони не хотіли нічого поганого сказати.

Якщо ваші бабця-дідусь схожі на моїх, то вони не дають вам нічого робити. Треба виборювати право їм хоч якось допомогти у господарстві. Я весь час

почуваюсь як та дівчина з російської казки "Морозко", Марфуша. Сиджу на печі, їм калачі. Цього разу я чинила моральний тиск на родину Стогових, і вони вимушені були дати мені якусь роботу.
Хоча, часом з певних порад по господарству здавалось, що бабуся не знає, що мені вже 25, а не 5 років: Мою бабцю звати Алевтина і вона супер чудова людина. Добра, гарна, чуйна, працьовита, мудра, турботлива.
Дідусь Степан розповідав про свої ратні подвиги - я люблю слухати усі його історії. Ось, як мій візит до російських родичів має проходити: пельмені, які ми разом ліпимо + чай з м’ятою з самовара + пиріжки за варенням + дідусеві розповіді + шахи. Останній елемент мені щастям вдалось уникнути цього разу.
Там завжди пахне дитинством.

• I don’t know whether I mentioned in this neighborhood about my journey to the Czech consulate in Kyiv. Probably not, but it was mentioned in my Space. aha. The visa process takes a week, that’s why I decided to drop in on the Stohov family in Cherkassy. I don’t know whether there are any other people in the world, who are so happy simply because I am with them and who love me because I am the way I am.

I am very special to my grandparents, because I alone carry the last name Stohova out of all their grandchildren. They introduce me to all their neighbors like this: "This is our unique S-T-O-H-O-V-A!" . And the neighbors’ responce is: "Ah, yes, yes, zapadenka". (“westerner” in Russian). I tried to get across to these fellow-citizens from central Ukraine, that over the years this word has acquired certain negative connotations and that it would be really nice, if somehow, possibly, it could be avoided when addressing us, fellow-citizens from western Ukraine. I say, “I do not call you “centrysty” (“centrists”, word made up by me as an example, for people who live in the central part of Ukraine”), or something of this kind.” Well, so be it. I know they had no intention of offending me.
If your grandparents are like mine, they don’t let you do anything. You have to fight for your right to help them around the house. The whole time I feel like the girl from the Russian fairy-tale "Morozko" (Frostman), Marfusha—Just sitting on a stove, eating kalatchs. This time I put some moral pressure on the Stohov family, and they were forced to entrust me with some work.
Although sometimes, from different remarks, it seemed that grandma did not know that I am already 25 years old, not 5 years old:)
My grandmother, Aleftina, is a super, wonderful person. She is kind, beautiful, sensitive, hard-working, wise and caring.My grand-dad, Stepan, was sharing about his military exploits - I like to listen to all of his stories. This time, as always, my visit to the Russian relatives must include: meat dumplings, that we make all together + tea with a mint from a samovar + jam tarts + grandpa’s stories + chess. I was lucky to avoid last element this time.
It always smells like childhood there.