In electric light

Львів можна зустріти рано вранці чи пізно ввечері на вихідних. Чудовий вечір я провела сьогодні, насолоджуючись прогулянкою по вечірньому Львову.
Три дні тривало бабине літо. Три дні – строк, який виявився недостатнім для мене, щоб вибратись до парку і у теплому проміні сонця пофотографувати Львів.
Вже другий день йде дощ. Замість сонячного проміння задовольнюсь електричним світлом вуличних ліхтарів. Субота. Я вділась, взяла фотоапарат, плейер і парасолю. Який чудовий вечір. Мені зовсім не було холодно. Я скочила у тролейбус. Якась пані галасила про політику, перекрикуючи мій плейер. Тролейбуси – це як Гайд парк з його «Speakers’ Corner», де кожен може висловитись.
Йшла по вулицям, людей стрічала не багато. Запах кави з кафе, яскраві вітрини магазинів – усе додавало настою. Одна лише відсутність машин чого варта.
Трамваї здавалось поділяли мою радість, бо гасали по вулицям, як молоді.
Я часто гуляю одна, тому у мене є вже на озброєні деякі секрети. Для того, щоб піти до кав’ярні, потрібні такі речі, як книга, чи журнал, щоб було куди дивитись. (щоб не витріщатись на людей і не бачити, як вони витріщаються на тебе) і плейер, щоб той, хто подумає, що тобі потрібна компанія чи розмова, зрозумів свою помилку.
Макиято, пиріг з вишнями і журнал Новинар. Всередині не було місця, але мені було байдуже - на вулиці все рівно мені затишніше. Якась група туристів протупотіла повз мене і одна дівчина сфотографувала мене, як я гарно жувала пиріг. J Саме тоді у мене сіли батарейки у плейері.
Поверталась до дому під звуки міста, на бульварі Свободи якийсь дядько під акомпанемент акордеона співав «я свободный». У мене трішки змерзли руки. Мій улюблений суші ресторан святкував день народження, а я дійшла до зупинки моєї маршрутки. У тісноті але хорошому настрої доїхала додому.

Дякую Ісусе за те, що витягнув мене на вулицю сьогодні.